кам’яніти

КАМ’ЯНІ́ТИ, рідко КАМЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати твердим, як камінь (у 1, 2 знач.).

2. перен. Ставати нерухомим, застиглим.

Хуса каменіє з жаху (Л. Укр., III, 1952, 179);

Під гарну музику та спів Я в чарівній задумі кам’янів (Крим., Вибр., 1965, 30);

Нагло Юра змінюється весь. Кулаки розтискуються, кров вертає до лиця, очі кам’яніють (Смолич, II, 1958, 30);

// Стояти нерухомо.

Пари [в танці] довгою мальовничою смугою потяглися до відчинених дверей, де кам’яніли двома монументами стрункі челядники (Тулуб, Людолови, І, 1957, 95).

3. перен. Ставати байдужим, нечулим.

Усе мінилось; я марнів [у в’язниці], Серед каміння кам’янів, Не чув, не думав… (Граб., І, 1959, 406).