карбід
КАРБІ́Д, у, ч., хім. Речовина, що утворюється внаслідок сполучення металу або металоїду з вуглецем.
При високих температурах вуглець вступає в реакції сполучення з багатьма металами, утворюючи так звані карбіди металів (Хімія, 9, 1956, 109);
Від грюкотіння та задушливого повітря, насиченого фарбами, мастилом, карбідом, зовсім чманіє у голові і рябіє в очах (Баш, На.. дорозі, 1967, 133).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- карбід — карбі́д іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- карбід — -у, ч., хім. Речовина, що утворюється внаслідок сполучення металу або неметалу з Карбоном. Великий тлумачний словник сучасної мови
- карбід — (карбід кальцію) СаС2, неорганічна сполука, тугоплавка тверда речовина; застосовують у промисловості для одержання ацетилену (реакція з водою) і ціанаміду кальцію — добрива (реакція з азотом). Універсальний словник-енциклопедія
- карбід — Карбі́д, -ду, -дові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)