1. Словник української мови в 11 томах

карник

КА́РНИК, а, ч. Карний злочинець.

Удосвіта запалають по хатах огні. А вранці тільки печеним хлібом запахне — по шляху заманячить сіра пляма. Ближче — росте. Карники… (Головко, І, 1957, 52).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. карник — ка́рник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. карник — -а, ч. Карний злочинець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. карник — ЗЛОЧИ́НЕЦЬ (особа, яка вчинила злочин), ЗЛОВМИ́СНИК, ПРАВОПОРУ́ШНИК юр., ПЕРЕСТУ́ПНИК зах., ЗЛОЧИ́ННИК рідко; КРИМІНА́ЛЬНИК розм., КРИМІНАЛІ́СТ розм. рідше, КА́РНИК рідко (карний злочинець). Словник синонімів української мови