квасоля
КВАСО́ЛЯ, і, ж.
1. Городня трав’яниста однорічна рослина родини бобових, що має в стручках овальні зерна.
Із-за тину Вилась квасоля по тичині (Шевч., II, 1953, 164);
За коморою низенький тин, зарослий гарбузинням і квасолею (Вас., III, 1960, 148);
Орисі важко було перегинатися, але вона все ж таки дістала кущик квасолі (Тют., Вир, 1964, 454).
2. збірн. Плоди (овальні зерна) цієї рослини, які вживають для їжі.
— Чи квасолі, чи гороху треба буде — беріть, скільки схочете (Мирний, III, 1954, 31);
Пиріг з квасолею дуже смачний і м’який (Ю. Янов., II, 1958, 184);
Плід у квасолі — біб, у поперечному перерізі округлий або сплющений (Овоч., 1956, 362).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- квасоля — квасо́ля іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- квасоля — [квасол'а] -л'і, ор. -леийу Орфоепічний словник української мови
- квасоля — -і, ж. 1》 Городня трав'яниста однорічна рослина родини бобових, що має в стручках овальні зерна. 2》 збірн. Плоди (овальні зерна) цієї рослини, які вживають для їжі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- квасоля — КВАСО́ЛЯ, і, ж. 1. Городня трав'яниста однорічна рослина родини бобових, що має в стручках овальні зерна. Із-за тину Вилась квасоля по тичині (Т. Шевченко); За коморою низенький тин, зарослий гарбузинням і квасолею (С. Словник української мови у 20 томах
- квасоля — Одно- або багаторічна рослина, ліана або напівкущ з родини бобових, походить із Пд. Америки, зернова культура; для отримання їстівного насіння та стручків вирощують к. звичайну, з низьким стеблом (к. карликова) або в'юнку, висотою до 3 м (к. тичкова), також багатоцвітну. Універсальний словник-енциклопедія
- квасоля — Квасо́ля і фасо́ля, -лі, -лею фасо́ля і квасо́ля, -лі, -лею; -со́лі, -со́ль Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- квасоля — Квасо́ля, -лі ж. Фасоль. Phaseolus vulgaris. У нашого дядька квасолі грядка, та все біла. Ном. стр. 297. Оттут бувало із-за тину вилась квасоля по тичині. Шевч. 492. ум. квасо́лечка. посадила квасолечку. Грин. III. 350. Словник української мови Грінченка