1. Словник української мови в 11 томах

компонувати

КОМПОНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. книжн. Складати з окремих частин що-небудь ціле.

Компонувати черговий номер часопису.

2. Створювати композицію картини, мелодію тощо.

Дід і співав, і компонував пісні й думки (Стор., І, 1957, 101);

— Тема цікава, що й казати,— відповів Ломов. Він уже почав навіть компонувати картину, уже уявляв деякі деталі її (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 320);

Я вальса власного якраз компонував (Рильський, Поеми, 1957, 244);

// заст. Писати вірші тощо.

Балабуха.. записував часом свої думки, свої погляди, навіть компонував вірші (Н.-Лев., III, 1956, 132).

3. розм. Те саме, шо вига́дувати¹ 1.

Тут думу довгую держали, І всяк компонував своє (Котл., І, 1952, 186);

// Мати намір зробити щось; задумувати.

— Так от бачите, сестриці, Що тут компонують! На катів та на все добре Кайдани готують! (Шевч., І, 1951, 302);

— Мені здається, що ти щось недобре на нашого пана полковника компонуєш (П. Куліш, Вибр., 1969, 161).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. компонувати — компонува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. компонувати — Творити, складати, укладати; (з чужих творів) компілювати; (вірші) писати; док. СКОМПОНУВАТИ, жм. зладити, зліпити. Словник синонімів Караванського
  3. компонувати — Компоновать — put together — zusammenstellen — складати щось ціле з якихось окремих частин. Напр., компонування електрообладнання в шахтах тощо. Гірничий енциклопедичний словник
  4. компонувати — -ую, -уєш, недок., перех. 1》 книжн. Складати з окремих частин що-небудь ціле. 2》 Створювати композицію картини, мелодію тощо. || заст. Писати вірші тощо. 3》 розм. Те саме, що вигадувати I 1). || Мати намір зробити щось; задумувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. компонувати — Складати, скласти, поскладати, укладати, укласти, повкладати, писати, написати, записувати, записати, позаписувати, описувати, описати, поописувати, випрацьовувати, випрацювати, повипрацьовувати, винаходити, винайти, повинаходити Словник чужослів Павло Штепа
  6. компонувати — КОМПОНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., що. 1. книжн. Складати з окремих частин що-небудь ціле. Послідовно компонувати номер газети полегшує врахування навантаження її сторінок, колонок (з навч. літ. Словник української мови у 20 томах
  7. компонувати — компонува́ти (від лат. compono – складаю) складати щось ціле з якихось окремих частин. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. компонувати — ПИСА́ТИ (літературний, науковий, музичний і т. ін. твір); СТВО́РЮВАТИ, ТВОРИ́ТИ уроч. (перев. літературний або музичний твір); СПИ́СУВАТИ розм. (втілювати свої задуми у літературний, музичний твір); СКЛАДА́ТИ (перев. Словник синонімів української мови
  9. компонувати — Компонува́ти, -ну́ю, -ну́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. компонувати — Компонува́ти, -ну́ю, -єш гл. 1) Составлять, сочинять. Отой дід і співав, і компонував пісні й думки. Стор. Дуже письменний був і вірші компонував. Стор. 2) Выдумывать, интриговать. Пане осауле полковий, побійся Бога! Мені здається, що ти щось недобре на нашого пана полковника компонуєш. К. ЧР. 323. Словник української мови Грінченка