1. Словник української мови в 11 томах

консонанс

КОНСОНА́НС, у, ч.

1. муз. Гармонійне поєднання звуків; співзвуччя; протилежне дисонанс.

При паралельному поєднанні мелодичних ліній можливі не тільки паралелізми консонансів, але й дисонансів (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 55);

*Образно. Бачу.. в суспільстві новий консонанс (Фомін, Вибр., 1958, 29).

2. літ. Рима, у якій наголошені голосні різні, а голосні, що стоять перед голосними наголошеними або після них — однакові.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. консонанс — консона́нс іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. консонанс — -у, ч. 1》 муз. Гармонійне поєднання звуків; співзвуччя; прот. дисонанс. 2》 літ. Рима, в якій наголошені голосні різні, а голосні, що стоять перед голосними наголошеними або після них, – однакові. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. консонанс — (фр. сonsonanse — співзвуччя, злагодженість) — звучання, яке сприймається як благозвучне, узгоджене поєднання звуків в одночассі. До К. належать чисті прими, октави, квінти, кварти (крім чистої кварти відносно басу), великі та малі терції, сексти. Словник-довідник музичних термінів
  4. консонанс — КОНСОНА́НС, у, ч. 1. муз. Гармонійне поєднання звуків; співзвуччя; протилежне дисонанс. У сучасній теорії музики до консонансів належать такі інтервали: прима, мала та велика терції, кварта, квінта, мала та велика сексти та октава (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах
  5. консонанс — • консонанс (франц. consonance — співзвучність) - у віршуванні один з видів неповної рими; див. ДИСОНАНС. Українська літературна енциклопедія
  6. консонанс — консона́нс (франц. consonance, від лат. consonantia – співзвучність) 1. муз. Милозвучне сполучення двох і більше звуків. 2. Неповна рима, в якій співзвучні приголосні при частковій або повній розбіжності голосних. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. консонанс — У музиці — співзвуччя або поступове звучання не менш ніж 2 звуків, яке справляє враження узгодженості; протилежне до дисонансу. Універсальний словник-енциклопедія
  8. консонанс — ГАРМО́НІЯ муз. (гармонійне поєднання звуків), СПІВЗВУ́ЧЧЯ, КОНСОНА́НС. Він (Бетховен) чув лиш бунт німих стихій і з них, у пінній пристрасті своїй, Складав гармонії (М. Рильський); В багатокуплетних обробках (В. Словник синонімів української мови
  9. консонанс — (фр. < лат. — співзвуччя) Ідеальне узгодження, акордна гармонія всіх елементів композиції. Має місце в геометричному орнаменті, рідше у монументальному живопису і архітектурі (порівн. асонанс, дисонанс). Архітектура і монументальне мистецтво