1. Словник української мови в 11 томах

кілок

КІЛО́К, лка́, ч.

1. Груба палиця (іноді — жердина), загострена з одного кінця; паля, гострокіл.

Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки тинів (Н.-Лев., II, 1956, 168);

В березі на високих кілках звисав довгий, густий невід (Десняк, Десну.., 1949, 221).

◊ Вби́ти (заби́ти) оси́ковий кіло́к — покінчити з чим-небудь, остаточно знешкодити щось;

Кілко́м стоя́ти (ста́ти) — стояти прямо, утративши здатність рухатися.

— Бодай ти оглух, а в того, хто доводив тобі,— язик у роті кілком став! — бубонів Пищимуха (Мирний, IV, 1955, 371);

Кілко́м стоя́ти (ста́ти) в го́рлі:

а) застрявати в горлі (про несмачну їжу);

б) остогидіти.

— Вже мені ті його вірші кілком в горлі стоять! (Фр., III, 1950, 370);

Хоч кіло́к на голові́ теши́ див. голова́.

2. Дерев’яний стрижень, закріплений у чому-небудь для вішання одягу тощо; вішалка (у 1 знач.).

Він почепив на кілок шапку, роздягся й закинув на жердку свиту (Коцюб., І, 1955, 28);

Я ввійшла в хату, побачила на кілку його гімнастерку, на стіні дробовик (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 120);

*У порівн. Як дома, то до півдня буде [панночка] вбиратись, та начіпляє на себе всього, що треба, а чого й зовсім не треба, як на кілок у коморі (Вовчок, І, 1955, 17).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кілок — кіло́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. кілок — Пакіл; кілочок. Словник синонімів Караванського
  3. кілок — див. палиця Словник синонімів Вусика
  4. кілок — [к'ілок] -лка, м. (на) -лку, мн. -лки, -лк'іў Орфоепічний словник української мови
  5. кілок — -лка, ч. 1》 Груба палиця (іноді – жердина), загострена з одного кінця; паля, гострокіл. Вбити (забити) осиковий кілок — покінчити з чим-небудь, остаточно знешкодити щось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. кілок — На струнних інструментах — дерев’яні або металеві пристрої, до яких прикріплюються струни; за допомогою К. збільшується або зменшується натягання струн, тобто відбувається настроювання інструменту. Словник-довідник музичних термінів
  7. кілок — КІЛО́К, лка́, ч. 1. Груба палиця (іноді жердина), загострена з одного кінця; паля (у 2 знач.), гострокіл. Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки тинів (І. Словник української мови у 20 томах
  8. кілок — кіло́к дерев'яний цвях, яким прибивають підошву (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. кілок — Хоч кілля на голові теши. Про людину, до якої ніяк не доходить, що себе треба добре поводити. Приповідки або українсько-народня філософія
  10. кілок — вбива́ти / вби́ти оси́ковий кіло́к (кіл) у моги́лу кого, чого. Покінчити з ким-, чим-небудь. Є в О. Підсухи поема “Похорон бюрократа”... Закінчується вона народним гулянням після такого довгожданого похорону. Фразеологічний словник української мови
  11. кілок — ВІ́ШАЛКА (поличка чи стояк з дерев'яними чи металевими стрижнями для вішання одягу або окремий забитий в стінку стрижень), ВІША́К рідше, ВІ́ШАЛО діал.; ШАРА́ГИ діал. (такий стояк); КІЛО́К, КЛЮ́ЧКА, ГАЧО́К, ГАК (окремий такий стрижень). Старий.. Словник синонімів української мови
  12. кілок — Кіло́к, кілка́, на кілку́; кілки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. кілок — Кіло́к, -лка м. 1) Колышекъ. 2) Колъ въ плетнѣ. На перелазі, вхопившись руками за два кілки, з'явилась, як з землі виросла, Ганна. Левиц. І. 26. 2) Деревянный гвоздь. Гива тим червива, що кілками з неї Христа мучили. Ном. № 315. Словник української мови Грінченка