лементувати

ЛЕМЕНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Говорити дуже голосно; галасувати (у 1 знач.).

Стара стогне та руки ламає, а Настя — на десять дворів чутно, лементує… (Мирний, IV, 1955, 46);

Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (Гончар, II, 1959, 180);

— У вікно! У вікно стрибнула! — лементував чапленосий, тримаючись рукою за вухо, — кішка навіжена! (Ів., Вел. очі, 1956, 25);

// Кричати від болю, страждання або волаючи про допомогу.

Дарчин крик покрився голосом Юзі, що впала додолу, трясучись і кидаючись.. та лементуючи (Л. Укр., III, 1952, 635);

Їх розбудив нестямний крик з двору: — О, рятуйте, рятуйте! — лементувало щось (Мирний, IV, 1955, 189);

Від творів Стефаника душа холоне.., коли бачиш, як гинуть знедолені люди, коли чуєш, як вони лементують, волають у розпачі, в безнадії (Літ. Укр., 1.ІІІ 1963, 2);

// Зчиняти гамір, галасуючи разом (про людей).

Десь ревіла худоба, лементували діти (Гончар, IV, 1960, 31);

Лементуючи, швидко зійшли [жінки] на місток, тримаючи на руках свою страшну ношу [пораненого] (Коз., Гарячі руки, 1960, 123);

// Кричати (про тварин, птахів та ін.).

Над головою в мене метушилися старі горобці й тривожно лементували (Сміл., Сашко, 1957, 5);

Таке було [собачатко] на вдачу зле… Так почало лементувати, Аж захлиналося, дурне (Воскр., І всерйоз.., 1960, 70).

2. перен., зневажл. Виявляти підвищений інтерес до якого-небудь питання, активно обговорюючи його, привертаючи до нього увагу широкої громадськості; галасувати (у 2 знач.).