1. Словник української мови в 11 томах

муркотати

МУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і МУРКОТІ́ТИ, очу́, о́тиш, недок.

1. неперех. Безперестанно видавати звуки "мур-мур" (про котів та інших котячих).

[Варка:] Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю, і почне мені вчуватись, що нібито котик муркоче під самісіньким вухом (Крон., II, 1958, 226);

На лаві солодко муркотів кіт (Кучер, Трудна любов, 1960. 437);

*Образно. Заспокоєне після цілоденної колотнечі місто стиха муркоче, мов левиця коло своїх малят у барлозі (Кол., Терен.., 1959, 246).

2. перех. і без додатка, перен., розм. Те саме, що мурмота́ти 1.

— Ну, що, сину? — спитав батько. Густав не відповідав, муркотячи під носом цифри, котрі то додавав, то відтягав (Фр., III, 1950, 76);

Господи! краще з тобою В темних сидіти шинках, Ніж муркотіти без тебе Всі молитви в вівтарях (Крим., Вибр., 1965, 229);

Старий іде, посмоктуючи цигарку, муркочучи дідівську пісню (Ю. Янов., IV, 1959, 259).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. муркотати — муркота́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. муркотати — (як кіт) муркотіти, муркати, мурчати, мрукати, воркотати, п. ф. мурмур; (під ніс) мурмотіти, мурмотіти. Словник синонімів Караванського
  3. муркотати — див. говорити; мурчати Словник синонімів Вусика
  4. муркотати — -очу, -очеш і муркотіти, -очу, -отиш, недок. 1》 неперех. Безперестанно видавати звуки "мур-мур" (про котів та інших котячих). 2》 перех. і без додатка, перен., розм. Те саме, що мурмотати 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. муркотати — МУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і МУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. 1. Безперестанно видавати звуки “мур-мур” (про котів та деяких інших тварин). Словник української мови у 20 томах
  6. муркотати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. муркотати — Муркота́ти, -кочу́, -ко́чеш, -ко́чуть і муркоті́ти, -кочу́, -коти́ш, -котя́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. муркотати — Муркота́ти, -кочу́, -чеш и муркотіти, -кочу, -тиш гл. Мурлыкать. Бач, як кіт муркотить. Словник української мови Грінченка