мітко

МІ́ТКО, рідко. Присл. до мі́ткий.

[Коваль:] Рушнице моя, гаківнице!.. Стріляй же мітко, влучай хвацько (Крон., V, 1959, 21);

*Образно. Оком і словом стріляєш ти [дівчино] мітко (Фр., X, 1954, 76);

Цю взаємодію [поезії й життя] схоплював він [Т. Шевченко] гострим оком своїм поетичним так мітко й безпомильно, немовби перед ним увесь час побільшуюче скло стояло, а він би у теє скло дивився (Тич., III, 1957, 123).