насухо

НА́СУХО, присл.

1. До повної сухості; досуха.

Місяць був ясний і блискучий, як золотий турецький ятаган, на якого хукнули парою і насухо протерли оксами том (Тют., Вир, 1964, 433);

Кожна з них [доярок] перед тим як доїти корову, погладить її, потім змиє вим’я і витре насухо чистим рушником (Рад. Укр., 28.VІІІ 1959, 2).

2. перен., розм. Без уживання спиртних напоїв.

— Е! це вже негарно, — каже Антосьо, — люди добрі зійшлись та насухо повинні виходити, чи що? (Свидн., Люборацькі, 1955, 161);

— Мої хлопці не сіють, не жнуть, а до гурту зберуться, — не обходиться насухо (Мур., Бук. повість, 1959, 239).

3. спец. Без застосування в’яжучого розчину.

Спочатку кладка стін з тесаних каменів робилася насухо (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 282).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me