1. Словник української мови в 11 томах

незвичайно

НЕЗВИЧА́ЙНО. Присл. до незвича́йний.

Незвичайно вітер свище серед потоптаних могил (Уп., Вірші.., 1957, 14);

Бійці заніміли, вражені: так незвичайно, моторошно, дико вирвалася та пісня серед цієї крові, вогню й загального напруження (Гончар, III, 1959, 147);

Все на цій постаті свідчило про незвичайно скромний її спосіб життя (Фр., VI, 1951, 162);

— Я вже сьогодні йому й руки не подала, — каже раз мати, — вирядивши Саєнка. — Незвичайно зробили… Саєнко — чоловік як слід (Мирний, І, 1949, 199);

// у знач. присудк. сл. Не прийнято.

Якби її воля, привчилася б і письма: так тогді-бо незвичайно було, щоб дівка та вміла читати (Кв.-Осн., II, 1956, 312);

— Зміркуй лише сама: дізнатись можуть люди… Неслава, поговір — і що з тобою буде? Отак любитися — це ж незвичайно, гріх! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 245).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. незвичайно — незвича́йно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. незвичайно — [неизвиечайно] присл. Орфоепічний словник української мови
  3. незвичайно — Присл. до незвичайний. || у знач. присудк. сл. Не прийнято. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. незвичайно — НЕЗВИЧА́ЙНО. Присл. до незвича́йний. Незвичайно вітер свище серед потоптаних могил (М. Упеник); Бійці заніміли, вражені: так незвичайно, моторошно, дико вирвалася та пісня серед цієї крові, вогню й загального напруження (О. Словник української мови у 20 томах
  5. незвичайно — ДУ́ЖЕ (великою мірою), НЕМА́ЛО, ЗНА́ЧНО, ЧИМА́ЛО, ВЕ́ЛЬМИ, ІСТО́ТНО, СУТТЄ́ВО, ДО́СИТЬ, НАДЗВИЧА́ЙНО підсил., НЕЗВИЧА́ЙНО підсил., ВКРАЙ (УКРА́Й) підсил., БЕЗМЕ́ЖНО підсил., НЕСКІНЧЕ́ННО підсил., БЕЗМІ́РНО підсил. Словник синонімів української мови
  6. незвичайно — Незвича́йно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. незвичайно — Незвичайно нар. 1) Необыкновенно, необычайно, необычно. 2) Невѣжливо, неприлично. Словник української мови Грінченка