обручення
ОБРУ́ЧЕННЯ, я, с. Шлюбний обряд, під час якого молоді обмінюються обручками.
*Образно. Закрасилася-запишалася тонка смерічка весільним убором передсмертного обручення з сонцем (Хотк., II, 1966, 238).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- обручення — обру́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- обручення — див. заручення Словник церковно-обрядової термінології
- обручення — -я, с. Шлюбний обряд, під час якого молоді обмінюються обручками. Великий тлумачний словник сучасної мови
- обручення — ОБРУ́ЧЕННЯ, я, с. Шлюбний обряд, під час якого молоді обмінюються обручками. * Образно. Закрасилася-запишалася тонка смерічка весільним убором передсмертного обручення з сонцем (Г. Хоткевич). Словник української мови у 20 томах
- обручення — ЗАРУ́ЧИНИ мн. (обряд, за яким дівчина і хлопець, що мають намір одружитися, оголошуються нареченою і нареченим), ОБРУ́ЧЕННЯ, ЗМО́ВИНИ мн., заст., ЗГОВО́РИНИ мн., заст., ЗГО́ВІР заст. — Заручини — це ще не весілля. Словник синонімів української мови