1. Словник української мови в 11 томах

обіт

ОБІ́Т, у, ч., книжн. Урочиста обіцянка, зобов’язання (перев. релігійного характеру); клятва.

[Маруся:] Я обіт давала перед богом, і треба держатись того обіту (Мирний, V, 1955, 98);

[Лесь:] Ми справимо весілля. [Марилька:] Вже пізно, Лесю Юровичу, пізно. Бо я дала монашества обіт (Забашта, Пісня.., 1961, 129);

Обіт мовчання.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обіт — обі́т іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. обіт — див. ОБІЦЯНКА. Словник синонімів Караванського
  3. обіт — див. обітниця Словник церковно-обрядової термінології
  4. обіт — Обітниця, обрік, обріка, зарік Словник чужослів Павло Штепа
  5. обіт — ОБІ́Т, у, ч., уроч. Те саме, що обі́тниця. [Маруся:] Я обіт давала перед Богом, і треба держатись того обіту (Панас Мирний); [Лесь:] Ми справимо весілля. [Марилька:] Вже пізно, Лесю Юровичу, пізно. Бо я дала монашества обіт (Л. Забашта); Обіт мовчання. Словник української мови у 20 томах
  6. обіт — ОБІЦЯ́НКА (добровільно дане зобов'язання зробити що-небудь), СЛО́ВО, ОБІ́ТНИЦЯ, ОБІЩА́ННЯ заст. розм., ПРИРЕ́ЧЕННЯ діал.; ОБІ́Т книжн., ЗАВІ́Т рідше, ОБРІ́К заст. (перев. урочиста, релігійного характеру); ЗАРІ́К (ЗАРО́К) розм. (перев. Словник синонімів української мови