1. Словник української мови в 11 томах

одноплемінник

ОДНОПЛЕМІ́ННИК, а, ч. Той, хто належить до одного з ким-небудь племені, народу.

Сам тутешній гуцул, Дідушок, проте, помітно відрізнявся від одноплемінників (Гжицький, Опришки, 1962, 8);

Усі члени племені кочували разом і вважались родичами: кожний член племені називав свого одноплемінника "братом" (Іст. середніх віків, 1955, 45).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. одноплемінник — одноплемі́нник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. одноплемінник — див. родич Словник синонімів Вусика
  3. одноплемінник — -а, ч. Той, хто належить до одного з ким-небудь племені, народу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. одноплемінник — ОДНОПЛЕМІ́ННИК, а, ч. Той, хто належить до одного з ким-небудь племені, народу. Сам тутешній гуцул, Дідушок, проте, помітно відрізнявся від одноплемінників (В. Гжицький); Усі члени племені кочували разом і вважались родичами: кожний член племені називав свого одноплемінника “братом” (з навч. літ.). Словник української мови у 20 томах