озвірілий
ОЗВІРІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до озвірі́ти.
— Бандерівці вже такі були озвірілі, що брат убивав брата, син — батька, батько — сина (Мельн., Коли кров.., 1960, 33);
Вона вже йти не могла, сиділа, обхопивши вербу руками, і озвірілими від болю очима благально дивилася на свого рятівника (Тют., Вир, 1964, 521);
Серед п’яниць, рабів похилих, Неситих скнар, важких тупиць І душ, у панстві озвірілих, Серед шакалів і лисиць — Не жив я вільно, а таївся (Черн., Поезії 1959, 253).
2. у знач. прикм. Дуже розгніваний, розсерджений; розлючений.
Б’є озвірілий солдат коня (Довж., І, 1958, 35);
// Який виражає звірячу лють, злобу (про обличчя, очі).
Гайдук навідлі свиснув клинком і з озвірілим лицем звівся над сідлом (Панч, Гомон. Україна, 1954, 32);
Сплеснувся вогонь в озвірілих очах [князя], Ой очі, суворо-блискаві… І в тую ж хвилину на лезо меча Лягли візерунки криваві (Забіла, Поезії, 1963, 82).
3. у знач. прикм. Який втратив людську подобу, став схожий на звіра.
Померзлі, мокрі, озвірілі.., В багні, в якімсь липучім зіллі, Ми повертались до села… (Рильський, Поеми, 1957, 180).
Значення в інших словниках
- озвірілий — озвірі́лий 1 дієприкметник від: озвіри́ти озвірі́лий 2 прикметник розлючений Орфографічний словник української мови
- озвірілий — див. жорстокий Словник синонімів Вусика
- озвірілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до озвіріти. 2》 у знач. прикм. Дуже розгніваний, розсерджений; розлючений. || Який виражає звірячу лють, злобу (про обличчя, очі). 3》 у знач. прикм. Який втратив людську подобу, став схожий на звіра. Великий тлумачний словник сучасної мови
- озвірілий — ОЗВІРІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до озвірі́ти. Озвірілих від голоду й ненависті недоростків насилу розчепили; викинуто їх з Києва (П. Словник української мови у 20 томах
- озвірілий — ЛЮ́ТИЙ (дуже сердитий), ЗЛЮ́ЩИЙ, ЗАТЯ́ТИЙ, ЗАКЛЯ́ТИЙ, РОЗДРАТО́ВАНИЙ, РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, РОЗЛЮТО́ВАНИЙ, РОЗ'Я́ТРЕНИЙ, Я́РИЙ, РОЗ'Я́РЕНИЙ (який утратив самовладання, досяг крайньої люті), РОЗ'ЯРІ́ЛИЙ, ОЗВІРІ́ЛИЙ, РОЗ'Ю́ШЕНИЙ розм., Я́РОСЛИВИЙ розм. Словник синонімів української мови