1. Словник української мови в 11 томах

опікун

ОПІКУ́Н, а́, ч.

1. Той, хто виявляє піклування про кого-небудь, доглядає когось.

— Марусю, — припинив її.. за лікоть парубок. — ..Ти не виривайся вперед... — О! І ти вже, як мама! от мені лихо з тими опікунами!.. (Хотк., І, 1966, 108);

// Той, хто постійно наглядає за кимось, здійснює контроль за чиїмись діями, вчинками і т. ін.

— Що ти мені мораль читаєш? — спалахнувши, вигукує Маковей. — Завзялися, опікуни! І ти цієї, і Хома цієї, і всі цієї!.. Шануйся, дивись, бережись!.. Сам уже не малий, розумію дещо! (Гончар, III, 1959, 301).

2. юр. Особа, що здійснює опіку (у 3 знач.).

[Писар:] Кажете, се вашої дочки материзнина, над дочкою є опікуни, вони не позволять грунту обтяжувати (Фр., IX, 1952, 75);

На сьомому році Люба залишилась сиротою. Громада призначила їй громадських опікунів (Стельмах, І, 1962, 343).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. опікун — опіку́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. опікун — Фізична або юридична особа, на яку покладено зобов’язання піклуватися про людину, яка визнана недієздатною через вік або стан здоров’я. англ. guardian / carer; нім. Vormund m -(e)s, -e; угор. gyám; рос. опекун. Словник із соціальної роботи
  3. опікун — Протектор, захисник, патрон, (мистецтв) меценат. Словник синонімів Караванського
  4. опікун — див. Добрий; домовик Словник синонімів Вусика
  5. опікун — [оп'ікун] -уна, м. (на) -унов'і/-ун'і, мн. -уни, -ун'іў Орфоепічний словник української мови
  6. опікун — -а, ч. 1》 Той, хто виявляє піклування про кого-небудь, доглядає когось. || Той, хто постійно наглядає за кимось, здійснює контроль за чиїмись діями, вчинками і т. ін. 2》 юр. Особа, що здійснює опіку (у 3 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. опікун — ОПІКУ́Н, а́, ч. 1. Той, хто виявляє піклування про кого-небудь, доглядає когось. Думав [Дмитро] про батька і .. відчував, як той дорогий образ опікуна, оборонця, добродійного генія родини міниться (М. Грушевський); – Марусю, – припинив її .. Словник української мови у 20 томах
  8. опікун — ОПІКУ́Н юр. (той, хто піклується про особисті, майнові права та інтереси недієздатних громадян), КУРА́ТОР. Вони (діти вбитого Грицька) зосталися без путящого догляду.. Громада настановила над їми (ними) опікуном Панаса Момота (Б. Словник синонімів української мови
  9. опікун — Опіку́н, -на́; -куни́, -ні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. опікун — Опікун, -на м. Опекунъ. Словник української мови Грінченка