патьоки

ПАТЬО́КИ, ів, мн. (одн. патьо́к, у, ч.), розм.

1. Слід від якоїсь рідини, що текла.

Якісь темні патьоки спускалися по стінах від стелі оселі аж під лави (Мирний, III, 1954, 367);

У хлопців на голих грудях і на животі сірі патьоки засохлого солодкого соку (Коп., Як вони.., 1961, 60);

Глобус був на місці. Але в якому вигляді! Знівечений, мокрий. Фарба брудними патьоками залила всі моря й океани (Донч., VI, 1957, 105).

2. Те саме, що поті́к.

Їдемо яром між високими, посмугованими брунатними патьоками, безлісими горбами (Мельн., Коли кров.., 1960, 20);

// Струминка чого-небудь, що тече, спливає.

Рукава по лікті були мокрі, з їх текла патьоками вода (Н.-Лев., II, 1956, 270);

З ноги Кров бігла червоним патьоком (Граб., І, 1959, 305);

Йшов Степан мокрий, жалюгідний, піт патьоками спливав по обличчі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 495).

◊ Попусти́ти (розпусти́ти) патьо́ки — розплакатися, розревтися.

— За що знущаєтесь ви надо мною так? За що?.. За що?.. — сказав [неборак] та й попустив патьоки… Патьоки гірких сліз (Г.-Арт., Байки.., 1958, 51);

І знову розпустила [баба] патьоки і заголосила на всю хату: — Пропала ти, донечко, навіки пропала!.. (Стор., І, 1957, 23).