песюга
ПЕСЮ́ГА, и, ч.
1. Збільш. до пес.
Песюга, зрадівши, схопився, заскавучав, ткнувся мордою хазяїну в ноги (Цюпа, Назустріч.., 1958, 219).
2. Уживається як лайливе слово.
Панич.. не кращий, певно, за батька. Песюги гладючі. Безсоромні!.. Що їм до людського горя? (Цюпа, Назустріч.., 1958, 52).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- песюга — песю́га 1 іменник чоловічого роду, істота песю́га 2 іменник чоловічого роду, істота лайливе — про людину Орфографічний словник української мови
- песюга — -и, ч. 1》 Збільш. до пес. 2》 Уживається як лайливе слово. Великий тлумачний словник сучасної мови
- песюга — ПЕСЮ́ГА, и, ч. 1. Збільш. до пес. Песюга, зрадівши, схопився, заскавучав, ткнувся мордою хазяїну в ноги (І. Цюпа). 2. Уживається як лайливе слово. Панич .. не кращий, певно, за батька. Песюги гладючі. Безсоромні!.. Що їм до людського горя? (І. Цюпа). Словник української мови у 20 томах
- песюга — Песю́га, -ги м. Собака большая. Вх. Зн. 48. Словник української мови Грінченка