печеніги
ПЕЧЕНІ́ГИ, ів, мн. (одн. печені́г, а, ч.). Тюркські племена, які в VIII-IX ст. кочували між Волгою та Уралом, а в середині IX ст. переселились у Причорноморські степи.
Тут, над Дніпром, поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (Рильський, III, 1956, 25);
Київ не раз грабували й палили печеніги і половці, вщент було зруйнували татари, і тепер, як варвари, повелися з ним німецькі фашисти (Панч, В дорозі, 1959, 264).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- печеніги — -ів, мн. (одн. печеніг, -а, ч.). Тюркські племена, які у 8-9 ст. кочували між Волгою та Уралом, а в середині 9 ст. переселились у Причорноморські степи. Великий тлумачний словник сучасної мови
- печеніги — ПЕЧЕНІ́ГИ, ів, мн. (одн. печені́г, а, ч.). Тюркські племена, які в VIII–IX ст. кочували між Волгою та Уралом, а в середині IX ст. переселились у Причорноморські степи. Словник української мови у 20 томах
- печеніги — Тюркські кочові племена VIII-XII ст.; населяли степи на сх. від Волги, з IX ст. Пн. Причорномор'я; нападали на Русь, Болгарію, Візантію; 1036 розбиті Ярославом Мудрим; частина п. асимільована половцями, частина осіла на руських землях (чорні клобуки), решта перекочувала в пониззя Дунаю. Універсальний словник-енциклопедія