пишнота

ПИШНО́ТА, и, ж.

1. Надзвичайний розквіт, привабливість.

Вона [Параскіца], як царівна-жаба в казці, скидала з себе бридку шкуру і з’являлась у всій пишноті молодої краси, — висока, струнка, з білим, як крейда, чолом (Коцюб., І, 1955, 267);

Як заглянула [Дарка] до садочка й усвідомила собі, що залишає його у повній пишноті, а в січні стирчатиме тільки сухе бадилля з-під снігу, не могла опертися болючому почуттю, що стисло серце (Вільде, Повнол. діти, 1960, 27);

// Повнота або надмір вмісту, концентрації, ваги і т. ін.

Тугаєвич на мить збентежився, розвів знизу обома руками пишноту бороди (Стельмах, І, 1962, 370);

— Спробую [покаятись], поки не пізно. — Це остаточно обурює отця Миколая, і, здається, рух його живота починає коливати всю пишноту тіла (Стельмах, І, 1962, 410).

2. Розмаїтість у барвах, забарвленні; багатобарвність, барвистість.

Сонце зайде за хмару і з усієї пишноти літнього дня, з усього багатства світла і кольорів лишиться лише стілько, щоби золотим сяєвом обілляти крайчики важких хмар (Фр., IV, 1950, 28);

Щорічно серед різнобарвної пишноти розквітає махрова «гвоздика Коцюбинського», збережена скромною людиною, квітникарем, який вшановує цим пам’ять улюбленого письменника (Літ. Укр., 26.VІ 1962, 2).

3. Надмірне багатство, розкіш.

— Навіщо така розкіш, така пишнота? Скільки-то грошей марнується на ту розкіш! (Н.-Лев., IV, 1956, 26);

Вражений пишнотою, Теодосій озирав собор і нишком прицмокував (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 282);

// Ошатність, чепурність вбрання.

Та дітки й сами Стережуть свою пишноту, Не положать плями: У ясненьких рукавичках Граються в опуку… (Стар., Поет. тв., 1958, 78);

// мн. пишно́ти, но́т. Те, що заслуговує на особливу увагу своїми позитивними якостями, красою; що-небудь видатне, визначне.

4. Особлива піднесеність, урочистість.

Затрембітали знов радісно трембіти,.. заграли роги. І від тої пишноти, здавалося, сама полонина згорділа (Гжицький, Опришки, 1962, 23);

// Велич, могутність, багатство у їх зовнішньому виявленні.

Се йшов у всій своїй пишноті на тухольську раду боярин Тугар Вовк зі своєю дружиною (Фр., VI, 1951, 45);

Раніше, зустрічаючи її в стравниці,.. вона бачила її в пишноті й славі, уявляла грізною, але справедливою (Скл., Святослав, 1959, 109).