поблукати
ПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку.
Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Гр., II, 1963, 119);
— Корівка хай собі пасеться, а я поблукаю (Тют., Вир, 1964, 436);
// Ходити, їздити і т. ін. якийсь час, не знаючи шляху, напрямку.
Поблукавши по селищу й дошукавшись, нарешті, інженерчиної квартири, він несміливо постукав у двері (Коцюба, Нові береги, 1959, 94);
// Їздити по світу якийсь час, часто змінюючи місцеперебування.
Мало жив я, та чимало Поблукав по світу (Граб., І, 1959, 583);
Поблукали ми по світу У своїй мандрівці дальній, І відкрився наостаннє Нам Індійський океан (Шер., У день.., 1962, 55).
◊ Поблука́ти очи́ма (по́глядом) — те саме, що Блука́ти очи́ма (по́глядом) якийсь час ( див. блука́ти).
Джмелик присів на лаву, поблукав поглядом по стінах (Тют., Вир, 1964, 539).
Значення в інших словниках
- поблукати — поблука́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- поблукати — -аю, -аєш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. || Ходити, їздити і т. ін. якийсь час, не знаючи шляху, напрямку. || Їздити по світу якийсь час, часто змінюючи місцеперебування. Великий тлумачний словник сучасної мови
- поблукати — ПОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Ходити, їздити і т. ін. якийсь час без певної мети і напрямку. Гордій одного дня взяв рушницю та й подався з дому. Власне, він не полювати йшов, а так, поблукати (Б. Словник української мови у 20 томах
- поблукати — блука́ти (блуди́ти) / поблука́ти (поблуди́ти) очи́ма (по́глядом) перев. по чому. Переводити погляд з одного предмета на інший, не спиняючися ні на чому. Фразеологічний словник української мови
- поблукати — Поблука́ти, -ка́ю, -єш гл. Поблуждать, побродить, поскитаться. Поблукавши мій Петрусь, до мене вп'ять вернувсь. Котл. Н. П. Словник української мови Грінченка