повсталий
ПОВСТА́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до повста́ти.
Тепер полковники, старшини з Низу очолювали повсталий проти пана український народ (Ле, Наливайко, 1957, 44);
Наш юний світ, в борні повсталий, Наш легендарний пісні світ! (Ус., Лави.., 1948, 95);
О, скільки в очах ваших сліз і печалі, Герої, повсталі з улюблених книг… (Перв., II, 1958, 320).
2. у знач. прикм. Який піднявся на боротьбу, підняв повстання.
Всі чомусь думали, що йдуть на Прагу. Може, тому, що серцем кожен був там, з повсталими чеськими патріотами (Гончар, III, 1959, 441);
// у знач. ім. повста́лий, лого, ч. Той, хто піднявся на боротьбу, підняв повстання.
— Якщо повсталі відмовляться видати підбурювачів, — їхні житла спалити, добро забрати, усіх дорослих обох статей піддати екзекуції (Кочура, Зол. грамота, 1960, 235).
Значення в інших словниках
- повсталий — повста́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- повсталий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до повстати. 2》 у знач. прикм. Який піднявся на боротьбу, підняв повстання. Повсталий люд. || у знач. ім. повсталий, -лого, ч. Той, хто піднявся на боротьбу, підняв повстання. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повсталий — ПОВСТА́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до повста́ти. Тепер полковники, старшини з Низу очолювали повсталий проти пана український народ (Іван Ле); Наш юний світ, в борні повсталий, Наш легендарний пісні світ! (П. Словник української мови у 20 томах
- повсталий — ПОВСТА́НЕЦЬ (учасник повстання), ПОВСТА́ЛИЙ, ІНСУРГЕ́НТ заст. Повстанці попалили палаци й оселі польських магнатів і знищили до останку усе їх добро (І. Нечуй-Левицький); Вулиці перед Тавричеським палацом, де засідала Дума, запруджені повсталими (П. Словник синонімів української мови