1. Словник української мови в 11 томах

повітчина

ПОВІТЧИ́НА, и, ж., зневажл. Зменш. до пові́тка.

[Михайло:] Під повітчину б’є, рве, скотина скоцюрбилась, далеко десь звір виє… (К.-Карий, II, 1960, 155);

Ти злякано притулився до одвірка. А перед очима в блакитному смутку сповиті — сіра напіврозвалена повітчина… хлівничок… (Головко, І, 1957, 70).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. повітчина — повітчи́на іменник жіночого роду зневажл. Орфографічний словник української мови
  2. повітчина — див. прибудова Словник синонімів Вусика
  3. повітчина — -и, ж., зневажл. Зменш. до повітка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. повітчина — ПОВІТЧИ́НА, и, ж. Зменш. до пові́тка. [Михайло:] Під повітчину б'є, рве, скотина скоцюрбилась, далеко десь звір виє... (І. Карпенко-Карий); Ти злякано притулився до одвірка. А перед очима в блакитному смутку сповиті – сіра напіврозвалена повітчина... хлівничок... (А. Головко). Словник української мови у 20 томах
  5. повітчина — ПОВІ́ТКА (невелике господарське приміщення, нерідко у вигляді покрівлі на опорах, перев. для зберігання сільськогосподарського реманенту, дров тощо), ПОВІТЧИ́НА розм., ПОВІ́ТЬ діал., ШО́ПА діал., ШОПЧИ́НА діал., КОЛЕ́ШНЯ діал. Словник синонімів української мови