поганець

ПОГА́НЕЦЬ, нця, ч.

1. розм. Той, хто викликає огиду, відразу (виглядом, поведінкою, вчинками і т. ін.).

Чотири свічки спалила, поки Гриця умила, а п’ятий каганець — такий Грицько поганець! (Укр.. присл.., 1955, 131);

Вона так багато наслухалася.. історій про ..газетярів, про їх цинізм, нічні пиятики, галабурди і т. ін., що дрож пробігла їй на думку — статися жінкою такого поганця (Фр., II, 1950, 298);

— А тобі ріже око, що я чужу людину в хату прийняв? А з ким мені жити, коли в мене син — поганець? (Тют., Вир, 1964, 75);

// Загарбник, кривдник, поневолювач.

Ой, зі сходу вдарив грім — Била «катерина» [«катюша»]; Очистилась від поганців Наша Україна (Укр.. думи.., 1955, 525);

Хотіли поганці віднять у нас хату — та ми тую жадність одсікли рукату (Тич., II, 1957, 139);

// Уживається як лайливе слово.

— Так от як ви!.. Мошенники! Поганці! — Лютує Лев (Гл., Вибр., 1951, 113);

— Утікати, поганцю? Ні, тепер уже, пане, запізно! (Забашта, Вибр., 1958, 244).

2. заст. Те саме, що пога́ни́н 1.

Гей, нумо, до зброї!.. Вдаримо на татар і турків, Ворогів-поганців (Пісні та романси.., II, 1956, 179);

— Я хочу, щоб ти віддав її за мене… Я знаю, твій закон не дозволяє віддати за поганця, але я прийму вашу віру (Досв., Гюлле, 1961, 86).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

поганець

Значення в інших словниках