1. Словник української мови в 11 томах

погудити

ПОГУ́ДИТИ, джу, диш, док., перех., розм.

1. Гудити якийсь час.

— Ну, — каже мені дяк, — тепер ви мене похвалили, а я вас, — сядьмо ж, сусід своїх посудьмо-погудьмо (Вовчок, VI, 1956, 218).

2. Винести осуд, висловити незадоволення; протилежне похвалити.

Треба буде хоч молодому хазяїнові порадити, щоб довідалися; знаю, не погудять ліса (Л. Янов., І, 1959, 362);

Хазяїн не погудив. Не дуже й хвалив (Головко, І, 1957, 127);

Юнакові так хотілося зустріти в житті справжнього поета, який би зрозумів його, сказав би всю правду про його вірші, може б, і погудив (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 57).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. погудити — погу́дити дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. погудити — -джу, -диш, док., перех., розм. 1》 Гудити якийсь час. 2》 Винести осуд, висловити невдоволення; прот. похвалити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. погудити — ПОГУ́ДИТИ, джу, диш, док., кого, що, розм. 1. Ганити, картати якийсь час. – Ну, – каже мені дяк, – тепер ви мене похвалили, а я вас, – сядьмо ж, сусід своїх посудьмо-погудьмо (Марко Вовчок). Словник української мови у 20 томах
  4. погудити — Погу́дити, -джу, -диш гл. Выразить порицаніе, охулить. Чуб. III. 192. Сестру похвалять, мене погудять. Гол. IV. 536. Словник української мови Грінченка