помело
ПОМЕЛО́, а́, с. Палиця з прив’язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів.
[Степан:] Помела скільки не пороч, що воно в сажі, а воно знов лізтиме в каглу, бо на те воно помело! (Кроп., II, 1958, 61);
Тут уже й гості почали злітатися: хто у вікно на помелі скаче, хто в двері на лопаті суне (Стельмах, II, 1962, 306);
*Образно. Над музиками і танцюристами в’ється помело пилюки (Кочура, Зол. грамота, 1960, 213);
*У порівн. Дим від пожарища тягнувся довгим чорним помелом у поле через городи (Збан., Ліс. красуня, 1955, 27);
// Те саме, що мітла́
1
2. перен., зневажл., рідко. Людина, якою помикають.
— Та щоб дурної сокири позичити, то треба на це аж дозволу чоловіка? Він, кажеш, господар… А хто ти в нього? Помело? Наймичка? (Вільде, На порозі, 1955, 184).
Значення в інших словниках
- помело — помело́ 1 іменник середнього роду палиця * Але: два, три, чотири помела́ помело́ 2 іменник середнього роду, істота про людину, якою помикають * Але: два, три, чотири помела́ зневажл., рідко Орфографічний словник української мови
- помело — -а, с. 1》 Палиця з прив'язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів. || Те саме, що мітла 1). 2》 перен., зневажл., рідко. Людина, якою помикають. Великий тлумачний словник сучасної мови
- помело — ПОМЕ́ЛО. ПОМЕЛО́, а́, с. 1. Палиця з прив'язаним до неї на кінці пучком хвойних гілок, ганчірок і т. ін. для вимітання золи з печей, для прочищання димоходів. Словник української мови у 20 томах
- помело — мести́ як (мов, ні́би і т. ін.) помело́м (мітло́ю) що і без додатка. Брати, забирати, знищувати і т. ін. все підряд; нічого не залишати. Наїзниця скакала І військо немале вела, Собою всіх людей лякала І все, мов помелом, мела (І. Котляревський). Фразеологічний словник української мови
- помело — Помело́, -ла́, -лу́; -мела́, -ме́л Правописний словник Голоскевича (1929 р.)