1. Словник української мови в 11 томах

помічник

ПОМІЧНИ́К, а́, ч.

1. Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь.

— Треба, щоб моя майбутня дружина була мені перший друг, помічник і товариш у всіх моїх справах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 67);

Часто Абдулаєва старшини брали в помічники, коли їхали на полкові склади одержувати харчі для бійців (Тют., Вир, 1964, 490);

*Образно. Ах, сльози, сльози! Спізнілий помічник, свідок безсилля й ганьби (Ле, Міжгір’я, 1953, 53);

// Той, хто виконує підсобну роботу; підручний.

Головний машиніст здав машину на його руки й покурював цигарку, даючи часом дрібні тільки вказівки молодому помічникові (Вас., II, 1959, 203);

На заводі Мишко за меншого помічника електротехніка (Мик., II, 1957, 87);

Він підніс праву руку, на якій бракувало двох пальців — великого і вказівного, відбитих колись на ковадлі недотепою-помічником (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 8);

// Той, хто разом з ким-небудь бере участь у якійсь важливій і важкій справі; сподвижник.

У нас є друзі, прихильники, найвірніші помічники (Ленін, 35, 1973, 366);

// перен. Те, що сприяє здійсненню якоїсь справи.

Активним помічником і бойовим резервом Комуністичної партії є Ленінський комсомол (Ком. Укр., 3, 1969, 5);

Вона [радянська література] на всіх етапах розвитку була вірним помічником Комуністичної партії (Мал., Думки.., 1959, 3).

2. Службова особа, яка безпосередньо підпорядкована основному керівникові і є його заступником у виконанні певних обов’язків.

Річ держав помічник мера (Л. Укр., IV, 1954, 198);

Ми застали секретаря в його кабінеті вдвох з помічником (Смолич, III, 1959, 481).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. помічник — помічни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. помічник — Помагач, о. права рука, як ім. підручний, прв. неґ. поплічник; (у великій справі) споборник, сподвижник; (керівника) заступник, замісник, ф. зам. Словник синонімів Караванського
  3. помічник — -а, ч. 1》 Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь. || Той, хто виконує підсобну роботу; підручний. || Той, хто разом із ким-небудь бере участь у якійсь важливій і складній справі; сподвижник. || перен. Те, що сприяє здійсненню якоїсь справи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. помічник — ПОМІЧНИ́К, а́, ч. 1. Той, хто допомагає кому-небудь у чомусь. – Треба, щоб моя майбутня дружина була мені перший друг, помічник і товариш у всіх моїх справах (З. Словник української мови у 20 томах
  5. помічник — ПІДРУ́ЧНИЙ ім. (той, хто виконує допоміжну роботу), ПОМІЧНИ́К, ПІДСО́БНИК розм.; ПІДМА́ЙСТЕР, МОЛОДИ́К іст., ЧЕЛЯ́ДНИК діал. (помічник майстра, ремісника). Підручні сталевара, молоді хлопці, ..уважно дивляться, як чаклує, "доводячи" плавку, Шамрай (В. Словник синонімів української мови
  6. помічник — Помічни́к, -ка́; -ники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. помічник — Помічник, помішник, -ка м. Помощникъ. Левиц. Пов. 136 Попереду йшов Щука з своїм помішником паном Підпольським. Стор. МПр. 103. Словник української мови Грінченка