посвист
ПО́СВИСТ, у, ч. Характерний свистячий звук, який видає людина або тварина; свист.
До пізнього вечора гомоніла над ставом вербівська молодь. Як стемніло — десь чулися дівочі пісні і одчайдушні вигуки, посвисти парубків (Іщук, Вербівчани, 1961 32);
Зрідка тишу степову протне посвист ховраха (Десняк, Десну.., 1949, 344);
Від солов’їного посвисту й тьохкання, від усього пташиного дзвону, здавалося, дзвеніли дзеркальні плеса… (Вол., Озеро.., 1959, 141)
// Короткий, уривчастий свист, що служить умовним сигналом для виклику кого-небудь, початку певних дії і т. ін.
— Юро, лізь першим. Пливти до правого берега. Збиратися на сигнал. Два посвисти. Давай! (Загреб., Європа 45, 1959, 16);
// Свист, яким кличуть деяких свійських тварин.
Не могла здобутися [віла] на слово, тільки ледве здобулась на посвист, щоб коня прикликати до себе (Л. Укр., І, 1951, 393);
Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю. Кінь пасся на волі округ хати. Розумна була животина: зараз прибігла, зачувши хазяйський посвист (П. Куліш, Вибр., 1969,135);
// Звук, утворюваний за допомогою свистка, дудки і т. ін.
На станції вдарив дзвінок, розлігся посвист, коні вжахнулись (Дн. Чайка, Тв., 1960, 42);
// Своєрідний свистячий звук, що виникає під час стрімкого руху якого-небудь предмета в повітрі, сильного пориву вітру і т. ін.
Кобзар косив.. Ритмічний посвист коси, пісня про дванадцятьох косарів, яку співали дівчата, в’яжучи перевесла, всі відчуття цього дня нагадали йому юнацькі роки (Жур., Дорога.., 1948, 108);
Кілька пострілів, один за одним, пролунали з містка. Кулі з посвистом впивалися в болото і в воду навколо (Коз., Гарячі руки, 1960, 122);
І враз Мамед насторожився. Серед вітрового посвисту він почув сторонній чужий звук (Донч., II, 1956, 37).
Значення в інших словниках
- посвист — по́свист іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- посвист — -у, ч. Характерний свистячий звук, що його видає людина або тварина; свист. || Короткий, уривчастий свист, що служить умовним сигналом для виклику кого-небудь, початку певних дій і т. ін. || Свист, яким кличуть деяких свійських тварин. Великий тлумачний словник сучасної мови
- посвист — ПО́СВИСТ, у, ч. Характерний свистячий звук, який видає людина або тварина; свист. До пізнього вечора гомоніла над ставом вербівська молодь. Як стемніло – десь чулися дівочі пісні і одчайдушні вигуки, посвисти парубків (А. Словник української мови у 20 томах
- посвист — як (мов) соба́ка на по́свист, зі сл. іти́, бі́гти і под. Охоче; слухняно. Довго й не збирався Святополк, бо вже через два літа стояв під Києвом з печенігами, які йшли до нього, мов собака на посвист (П. Загребельний). Фразеологічний словник української мови
- посвист — СПІВ (про птахів), ЩЕ́БЕТ, ЩЕБЕТА́ННЯ, СВИСТ, ПО́СВИСТ, ПРИ́СВИСТ, ТЬО́ХКАННЯ, ПІ́ЯННЯ розм., ЩЕ́БІТ діал. З вікон чулося грайливе цвірінькання горобців, пронизливі посвисти ластівок, раз по раз долітав голосний півнячий спів (Ю. Словник синонімів української мови
- посвист — Посвист, -ту м. Свистъ. Гук і посвист. Так божевільний гукає і свище. Мир. Пов. II. 74. Словник української мови Грінченка