1. Словник української мови в 11 томах

посмутнілий

ПОСМУТНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до посмутні́ти.

А чому ж це милий, Чому посмутнілий? (Ющ., Люди.., 1959, 12);

Варвара Сніжко, в вишиваній рясній сорочці, перемовлялася із Маврою, кивала на посмутнілих сусідок (Горд., Дівчина.., 1954, 169);

Згадав він Тані личко миле, Таке бліде та посмутніле (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 95);

Циган, водячи смичком, з презирством поглянув на Плачинду, зупинив посмутнілі очі на конях й одвернувся (Стельмах, Хліб.., 1959, 513);

В нерадісних думках я виходжу на посмутнілий без хати і катраги двір (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 22);

*Образно. Затремтіли зірки посмутнілі і погасли в імлі голубій… (Сос., II, 1958, 473).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. посмутнілий — посмутні́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. посмутнілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до посмутніти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. посмутнілий — ПОСМУТНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до посмутні́ти. А чому ж це милий, Чому посмутнілий? (О. Ющенко); Варвара Сніжко, в вишиваній рясній сорочці, перемовлялася із Маврою, кивала на посмутнілих сусідок (К. Словник української мови у 20 томах