1. Словник української мови в 11 томах

потрощити

ПОТРОЩИ́ТИ, рощу́, ро́щиш, док., перех., розм.

1. З силою розламати, розбити на частини (часто все або багато чого-небудь); розтрощити.

— Ти чого став..? — гукала друга [жінка] на чоловіка. — Чом не возьмеш ломаку та не потрощиш їм тоту [ту] машину..! (Коцюб., І, 1955, 256);

До такого [потока] й не підступиш близько.. І нема на нім жолобків, щоб напитися було подорожньому: все одно він потрощить тобі, понищить (Хотк., II, 1966, 301);

— Ви хотіли тільки налякати пана, побити, потрощити йому зі злості вікна (Стельмах, І, 1962, 451);

*Образно. — Отаке тепер в мене розбите серце! Ви потрощили моє серце (Н.-Лев., VI, 1966, 65);

Все потрощила, пошматувала, рознесла війна (Дор., Не повтори.., 1968, 11);

// безос.

Один із плотів.. трапив між каміння, і тисячі колодок в лікоть завтовшки потрощило і розметало на дрібні тріски (Стор., І, 1957, 241);

// Розчавити, роздробити (перев. що-небудь крихке, ламке).

Як обрізують тютюн, то кожну бадилину, кожний лист у кожної дівки в руці бачить [тютюнник], .. — і як нанизала, і чи потрощила (Григ., Вибр., 1959, 261);

Колеса махали зубцями, неначе хотіли вхопити чоловіка й потрощити його на шматочки (Н.-Лев., II, 1956, 97);

Щогла, підпливши до берега,.. разів зо два збила Сева з ніг і могла потрощити йому кості (Ю. Янов., II, 1958, 53);

// безос.

Земля вибухнула під ним. Гострий біль пронизав зігнуті в стременах ноги до самих колін. «Потрощило!» майнуло в голові (Гончар, III, 1959, 223).

2. Побити, повбивати всіх або багатьох (ворогів, супротивників і т. ін.).

Супротивних потрощив [Еней]: Махне мечем — врагів десятки Лежать, повиставлявши п’ятки (Котл., І, 1952, 259);

Він пручався й репетував: — Пустіть!.. Я їм голови позриваю!.. Повбиваю!.. Потрощу!.. (Гр., II, 1963, 376);

[Чіп:] Всіх потрощу! Всі забирайтесь геть! (Коч., П’єси, 1951, 205).

3. фам. Жадібно з’їсти, поглинути (їжу).

Допивши стакан чаю і потрощивши усі сухарці, Марта Кирилівна встала (Н.-Лев., VI, 1966, 16);

— Ви знаєте, вночі у вагоні перегриз [собака] мотузку і потрощив ущент цілий клунок харчів однієї сердитої баби (Коп., Сон. ранок, 1951, 172).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. потрощити — потрощи́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. потрощити — див. трощити Словник синонімів Вусика
  3. потрощити — -рощу, -рощиш, док., перех., розм. 1》 З силою розламати, розбити на частини (часто все чи багато чого-небудь); розтрощити. || безос. || Розчавити, роздробити (перев. що-небудь крихке, ламке). || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. потрощити — ПОТРОЩИ́ТИ, рощу́, ро́щиш, док., кого, що, розм. 1. З силою розламати, розбити на частини (часто все або багато чого-небудь); розтрощити. – Ти чого став..? – гукала друга [жінка] на чоловіка. – Чом не возьмеш ломаку та не потрощиш їм тоту [ту] машину..!... Словник української мови у 20 томах
  5. потрощити — ЛАМА́ТИ (згинаючи або б'ючи, відділяти частини, розділяти на частини), ЗЛА́МУВАТИ, ВИЛА́МУВАТИ, ВИЛО́МЛЮВАТИ, ЛОМИ́ТИ розм., ЛУПА́ТИ розм.; РОЗЛА́МУВАТИ, РОЗЛО́МЛЮВАТИ, ПЕРЕЛА́МУВАТИ, ПЕРЕЛО́МЛЮВАТИ (перев. Словник синонімів української мови
  6. потрощити — Потрощи́ти, -рощу́, -ро́щиш, -щать Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. потрощити — Потрощи́ти, -щу́, -щи́ш гл. 1) Раздавить, разбить, изломать, раздробить. Потрощили їм ноги на гамуз. ЗОЮР. І. 76. 2) Съѣсть (во множествѣ, — о не жидкой пищѣ). Словник української мови Грінченка