1. Словник української мови в 11 томах

похололий

ПОХОЛО́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до похоло́нути, похоло́ти.

2. у знач. прикм. Який похолонув, застиг (при втраті свідомості, від сильного хвилювання і т. ін.).

Не шукай ніде Затишку й тепла, Бо сама прийде Опівнічна мла, Бо останній крок І останній звук — І впаде смичок З похололих рук (Рильський, І, 1960, 279);

Пігловський кінчиком язика облизує похололі й пересохлі від переляку уста (Стельмах, І, 1962, 91).

3. у знач. прикм., перен. Заціпенілий, завмерлий від сильного хвилювання, тяжких переживань.

Зігфрід стояв перед нею прибитий, безвільний, похололий. Було йому страшно, гидко і до фізичного болю жаль цієї знетямленої жінки (Коз., Листи.., 1967, 196).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. похололий — похоло́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. похололий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до похолонути, похолоти. 2》 у знач. прикм. Який похолонув, застиг (при втраті свідомості, від сильного хвилювання і т. ін.). 3》 у знач. прикм., перен. Заціпенілий, завмерлий від сильного хвилювання, тяжких переживань. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. похололий — ПОХОЛО́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до похоло́нути, похоло́ти. 2. у знач. прикм. Який похолонув, застиг (при втраті свідомості, від сильного хвилювання і т. ін.). Словник української мови у 20 томах