празник

ПРА́ЗНИК, а, ч.

1. розм. Те саме, що свя́то 1.

[Семен:] Заробив ще більше, як торік: таки ні одного буденного дня не прогуляв, а іноді то й у празник робив, хай господь милосердний простить… (Кроп., І, 1958, 62);

Раз був празник у громаді, з’їхалися гості раді, їли, пили, що було, і співали, аж гуло (Мак., Вибр., 1954, 405);

У Петра жупанина, як він казав, хоч і давня, але носив її тільки в празник (Кос., Новели, 1962, 67);

Аж тут враз! враз! похід робітничий. Чий же червоніший празник, як цей май? (Тич., І, 1957, 137);

*У порівн. Як великого празника, було жде вона звістки од свого сина (Н.-Лев., І, 1956, 106);

// перен. Подія або особа, що приносить комусь радість, насолоду, хороший настрій.

Сама собі [Солоха] якось спідницю вибійчану пошила. Боже! Який то для неї празник був (Мирний, І, 1954, 60);

— Невже ти забулась, яким колись празником був для тебе Іван? — А тепер гірше будня став, — спалахнула Марійка (Стельмах, II, 1962, 24).

◊ Бу́де [коли́сь] і на на́шій ву́лиці (у́лиці) пра́зник; При́йде [коли́сь] і (й) на на́шу ву́лицю пра́зник — те саме, що Бу́де й на на́шій (мої́й і т. ін.) ву́лиці свя́то ( див. свя́то).

Старий батько під голос їх [дочок] пісень, немов дитина, снував рожеві плани. — Не бійтеся, діти! — говорив він. — Якось-то бог дасть, буде колись і на нашій улиці празник (Фр., III, 1950, 60);

— Просимо ж до нас на вечерю. Не погордуй уступити до нашої простацької господи.. Прийде й на нашу юлицю [улицю] празник (П. Куліш, Вибр., 1969, 128).

2. заст. День чи дні, певним чином відзначувані звичаєм або церквою.

А сьогодні, у такий великий празник, він ще більш молився, і на серці так йому було весело, як і усякому богобоязному (Кв.-Осн., II, 1956, 66);

Після провід через тиждень треба було справляти празник мироносиць (Н.-Лев., VI, 1966, 367);

— Донедавна вона і в церковному хорі співала, — похвалився Цимбал. — На храмові празники навіть в інші села запрошували: голос, як дзвіночок! (Гончар, II, 1959, 169).