приникати
ПРИНИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИНИ́КНУТИ ну, неш, док. Щільно притулятися до кого-, чого-небудь.
Напускає [віла] туману на варту, насилає сон твердий на неї, приникає вухом скрізь до мурів, наслухає, чи не чутно гуку (Л. Укр., І, 1951, 390);
Як почув Чіпка, що до його грудей приникли її гарячі груди, опустив розставлені руки, та й обвив їх кругом її стану… (Мирний, І, 1949, 334);
Він одійшов до стіни й приник до неї лицем (Мик., II, 1957, 201);
// тільки док. Зайнявши місце біля чого-небудь, де-небудь, притихнути.
Навіть вартовий, що завжди походжав коридором, і той приник у своєму куточку на стільчику біля грат (Досв., Вибр 1959, 122);
*Образно. Шорстко вусик над губою їжачком рудим приник, Око кулькою стальною Між сухих шуршить повік (Бажан, Роки, 1957, 186).
Значення в інших словниках
- приникати — приника́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- приникати — -аю, -аєш, недок., приникнути, -ну, -неш, док. Щільно притулятися до кого-, чого-небудь. || тільки док. Зайнявши місце біля чого-небудь, де-небудь, притихнути. Великий тлумачний словник сучасної мови
- приникати — ПРИНИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИНИ́КНУТИ ну, неш, док. Щільно притулятися до кого-, чого-небудь. Напускає [віла] туману на варту, насилає сон твердий на неї, приникає вухом скрізь до мурів, наслухає, чи не чутно гуку (Леся Українка); Як почув Чіпка... Словник української мови у 20 томах
- приникати — ПРИТУЛИ́ТИСЯ (стати, сісти, лягти, обпираючись об когось, щось або схиляючись до когось, чогось), ПРИГОРНУ́ТИСЯ, ПРИСУ́НУТИСЯ, ПРИТИ́СНУТИСЯ, ПРИНИ́КНУТИ, ПРИПА́СТИ, ПРИЛЯГТИ́, ПРИКЛА́СТИСЯ, ПРИЛОЖИ́ТИСЯ розм., ПІДГОРНУ́ТИСЯ розм., ПРИТКНУ́ТИСЯ розм. Словник синонімів української мови