природно

ПРИРО́ДНО, присл.

1. Присл. до приро́дний 1-3, 6.

[Кречет:] Коли життєве коло закінчується нормально і розпад матерії іде природно, то почуття страху зникає і людина спокійно чекає кінця (Корн., І, 1955, 114);

Громадянська війна природно відрізняється від інших воєн тим, що форми боїв набагато різноманітніші.. (Ленін, 12, 1970, 44);

Мій хлопчище.. Щез безслідно в каламутній хвилі. Сталось се так скоро, так неждано, Так спокійно якось і природно, Що я.. не встиг сказати ані слова (Фр., XIII, 1954, 336);

В поводженні з іншими Ляля трималася завжди просто й природно (Гончар, IV, 1960, 68);

Цілком природно звучать пісні сина коваля, який зріс серед сільської бідноти (Рильський, III, 1956, 111);

Він («Кобзар») дихав новим так само природно, як люди дихають повітрям, не помічаючи його (Жур., Дорога.., 1948, 165).

2. у знач. вставн. сл. Уживається для підтвердження думки, підсилення висловлення у знач. зрозуміло, ясно.

Боярин, обдарований [князем] такими широкими правами, ставався силою в селі і, зовсім природно, дбав про.. укріплення своєї сили (Фр., VI, 1951, 39);

— Мої люди дуже втомилися, — зітхнув капітан. — Вони ще не відіспалися після боїв на Дніпрі, і, природно, їм треба в першу чергу відпочити (Тют., Вир, 1964, 335);

Я, природно, не бажав би зв’язувати себе такою обіцянкою (Кулик, Записки консула, 1958, 125).

3. у знач. присудк. сл. Цілком нормально, закономірно; як і треба, як і повинно бути.

Оця молодиця жила найближче, отже, цілком природно, що її цікавість була найпекучіша (Хотк., II, 1966, 254);

Я не зможу бути безстороннім до них [румунів та угорців]. Та й хто з нас зможе відтепер не цікавитись ними, не стежити за розвитком їхнього життя, за їхнім рухом на новому шляху? Зрештою, хіба це не природно? (Гончар, III, 1959, 340);

Любов Прохорівна молода й природно їй було всміхатися (Ле, Міжгір’я, 1953, 22);

— Це природно, — сказав Мечик, — що ти захищаєш дівчину (Донч., V, 1957, 469).