притишуватися

ПРИТИ́ШУВАТИСЯ, ується, недок., ПРИТИ́ШИТИСЯ, иться, док.

1. Ставати тихішим, не дуже чутним.

На хвильку притишилось усе в кімнаті, немов війна дихнула вже сюди своїм жахливим подихом (Крот., Сини.., 1948, 92);

// перен. Ставати менш відчутним (про біль, хворобу і т. ін.); зменшуватися.

Ярема рукою поправляє ганчірку, але від того біль не притишується (Кочура, Зол. грамота, 1960, 520).

2. Ставати повільнішим; уповільнюватися.

На кожному підйомі притишувався й без того повільний хід. А крутих підйомів на цій магістралі вистачає (Шовк., Інженери, 1956, 156);

// Уповільнювати свій рух; рухатися тихіше, повільніше.

Вода тухольського потоку на хвилю притишилася, немов злінивіла, задрімала в плоских своїх берегах (Фр., VI, 1951, 117);

Коли трохи притишиться поїзд перед Гребінкою, вискакуйте на бік (Ле, Ю. Кудря, 1956, 74).

3. перен., рідко. Заспокоюватися, вгамовуватися;

// Іти на спад, припинятися.

[Зінько:] І коли це пияцтво притишиться?! (Кроп., II, 1958, 217).

4. тільки недок. Пас. до прити́шувати.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me