притулений

ПРИТУ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до притули́ти.

— Щось буде! — все говорив Сухобрус сам до себе, стоячи серед хати з пальцем, притуленим до лоба (Н.-Лев., І, 1956, 361);

Внизу нікого не було. Двері, вивалені вибухом танка напередодні, стояли притулені до лутки (Голов., Тополя.., 1965, 464);

Цю людину можна було б прийняти за майбутнього комісара санаторію, коли б на потемнілій марлевій пов’язці не звисала права рука, притулена ніжно, мов дитина, до грудей (Збан., Сеспель, 1961, 30);

Ті чудові садочки, притулені на горах або сховані в западинах, були наскрізь пронизані сонцем, зеленіли до самого дна (Н.-Лев., II, 1956, 381);

Тут і там у гущавині зелені траплялися.. портики, мальовничо притулені на берегах озерець (Смолич, І, 1958, 78);

// приту́лено, безос. присудк. сл.

Німці йдуть без касок, голови високо підстрижені, курточки розстебнуті, під ними голі груди, штанці куценькі, коліна й литки сухі, як курячі, до животів притулено новенькі автомати (Ю. Янов., І, 1958, 313).

2. у знач. прикм. Який притулився до кого-, чого-небудь.

Якось надвечір Маланка вийшла з хати і наткнулась на Гафійку, що стояла притулена до одвірка (Коцюб., II, 1955, 25).