роз’ярений

РОЗ’Я́РЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до роз’яри́ти.

Третій відділ монгольський, висланий Тугаром горою навперейми, швидко десь заховався і щез, незавважений роз’яреними в своїй погоні молодцями (Фр., VI, 1951, 85).

2. у знач. прикм. Який роз’ярився, став дуже злим, лютим.

Семен Олуєвич розчервонівся і роз’ярений вискочив на середину гридниці (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 50);

В ту мить Бронко неспроможний був роздумувати, чим все це може скінчитись. Істотним для нього було в ту хвилину тільки те, що він — часточка цієї роз’яреної, нещадної людської лавини (Вільде, Сестри.., 1958, 267);

На попівській леваді почулося валування і гризня собак, незабаром вулицю перетнула роз’ярена тічка і злобним засніженим клубком покотилася на городи (Стельмах, І, 1962, 66);

// Який виражає роз’ярення.

Роз’ярений погляд; Роз’ярений гавкіт;

// перен. Шалений, бурхливий (про явища природи).

Партія звала їх на барикади, Гніву котився роз’ярений шквал. Смольний од битви гримів в Петрограді, В Києві нашім гримів Арсенал (Шпорта, Вибр., 1958, 239);

Бабуся — заплакані очі на річку. Побачила: ген серед роз’ярених гребенів несло її Костика (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 54).