рубка
РУ́БКА¹, и, ж.
1. Дія за знач. руба́ти 1-4, 6 і руба́тися 1.
Рубку лісу треба провадити тільки взимку (Колг. Укр., 2, 1958, 38);
У жилих будівлях зруб завжди робили з лишком, причому лишок нижніх вінців був коротким, рубка першого вінця робилася зовсім без лишку (Дерев. зодч. Укр., 1949, 10);
Був Сагайдак молодий, кароокий. Такий, як у думі про нього співали. Походів і рубок зав’южені роки Старі кобзарі у слова свої клали (Мал., Звенигора, 1959, 233).
РУ́БКА², и, ж.
1. На кораблях та суднах — закрите приміщення на верхній палубі (чи вище від неї в надбудові), стіни якого не доходять до бортів.
В рубці, що височіла над палубою, біля штурвала стояв старий чоловік (Жур., Вечір.., 1958, 382);
Гриць вибіг з каюти на верхню палубу, зайшов у стернову рубку (Ткач, Гриць.., 1955, 7);
Він ночі і дні проводив у штурманській рубці, не довіряючи нікому керма (Рибак, На світанку, 1940, 81).
∆ Бойова́ ру́бка — приміщення на військовому кораблі, де зосереджено управління кораблем і його зброєю.
[Представник «Стремительного»:] Ми мінами на дно вас пустимо. За мною, товариші! До мінних апаратів! Рубок бойових! (Корн., І, 1955, 30).
2. Назва різних спеціальних приміщень.
Рубка радиста: де були жмуття проводів — одні корінці стирчать, хтось пообрізував чепурно (Гончар, Тронка, 1963, 239);
З передньої рубки виглянув льотчик. Жестом підкликав до себе зв’язківця (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 118).
Значення в інших словниках
- рубка — ру́бка 1 іменник жіночого роду рубання; битва ру́бка 2 іменник жіночого роду приміщення на судні Орфографічний словник української мови
- рубка — I -и, ж. Дія за знач. рубати 1-4), 6) і рубатися 1). Рубки догляду — періодичні вирубування гірших дерев і чагарників, щоб збільшити приріст деревини на кращих деревах, підвищити продуктивність лісу та його санітарний стан тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
- рубка — РУ́БКА¹, и, ж. 1. Ділянка, на якій рубають ліс. Під зріз потрапляють дерева, вирощені на спеціальних ділянках, або ж на рубках догляду за лісом (з газ.). 2. Дія за знач. руба́ти 1–4, 6 і руба́тися 1. РУ́БКА², и, ж. Словник української мови у 20 томах
- рубка — ру́бка (від голл. roef – каюта) 1. Закрите приміщення на верхній палубі (чи в надбудові над нею), стіни якого не дотикаються до бортів судна. 2. Назва різних спеціальних приміщень (напр., Р. радіостанції, радіорубка). Словник іншомовних слів Мельничука