ріпиця
РІ́ПИЦЯ, і, ж. Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин.
Ще раз подивилась [Устина] на хустку та її ув’язала її до кінського хвоста, під саму ріпицю умостила, щоб ніде в дорозі не загубилась (Стельмах, Хліб.., 1959, 271);
Коли через двір майнуло дві вовчі тіні, він [собака] хоробро вистрибнув із своєї засідки і біля самого тину вчепився зубами одному вовкові в ріпицю хвоста. Це місце у вовків найдошкульніше (Панч, Гарні хлопці, 1959, 49);
// перен. Основа, початок чого-небудь.
Кожна з них [верб] була зверху зрубана, і від ріпиці піднімалося.. молоде пагіння, припушене немічним листям (Гуц., Скупана.., 1965, 45).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ріпиця — рі́пиця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- ріпиця — -і, ж. Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин. || перен. Основа, початок чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ріпиця — РІ́ПИЦЯ, і, ж. Покрита шерстю основа хвоста у хребетних тварин. Ще раз подивилась [Устина] на хустку та й ув'язала її до кінського хвоста, під саму ріпицю умостила, щоб ніде в дорозі не загубилась (М. Словник української мови у 20 томах
- ріпиця — (аж) по са́му рі́пицю. Уживається для вираження крайньої межі в чому-небудь; повною мірою, повністю, до решти. — Іди, вони (німці) тобі приріжуть (землі). Як одхватять, то аж по саму ріпицю (Григорій Тютюнник). утну́ти по са́му рі́пицю кому. Фразеологічний словник української мови
- ріпиця — Ріпиця, -ці ж. = репиця. Словник української мови Грінченка