1. Словник української мови в 11 томах

самохіть

САМОХІ́ТЬ, присл.

1. З власної волі, без примусу; добровільно.

[Тірца:] Хто раб? Хто подоланий? Тільки той, хто самохіть несе ярмо неволі (Л. Укр., II, 1951, 152);

Від нашої руки не втече ні один, хто піде самохіть на службу до катів, хто їм співчуватиме (Еллан, II, 1958, 223).

2. Усупереч власній волі; несвідомо, мимоволі.

Казати, чи не казати, то вже своя воля, а подумати, то думка наперед не питається, а самохіть навертається (Вовчок, І, 1955, 377);

Він гримнув на жінку.. Руки самохіть стиснулись в кулаки (Коцюб., І, 1955, 374);

Самохіть роїлись у голові спогади (Ряб., Золототисячник, 1948, 159).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самохіть — самохі́ть прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. самохіть — пр., добровільно, без примусу, з власної волі, охотою; (проти волі) мимоволі, підсвідомо. Словник синонімів Караванського
  3. самохіть — див. добровільно; мимоволі Словник синонімів Вусика
  4. самохіть — присл. 1》 З власної волі, без примусу; добровільно. 2》 Усупереч власній волі; несвідомо, мимоволі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. самохіть — САМОХІ́ТЬ, присл. 1. З власної волі, без примусу; добровільно. [Тірца:] Хто раб? Хто подоланий? Тільки той, хто самохіть несе ярмо неволі (Леся Українка); Від нашої руки не втече ні один, хто піде самохіть на службу до катів, хто їм співчуватиме (В. Словник української мови у 20 томах
  6. самохіть — МИМОВО́ЛІ (без певного наміру; всупереч власній волі), МИМОВІ́ЛЬНО, НЕВІ́ЛЬНО, МИМОХІ́ТЬ, ПОНЕВО́ЛІ розм., МИМОВІ́ЛЬ розм., НЕДОБРОХІ́ТЬ заст. Словник синонімів української мови
  7. самохіть — Самохіть нар. = самохіттю. К. ЧР. К. Бай. 12. Як таки самохіть свою душу морити. Борз. у. Самохіть підставить під ярмо шию. Мир. ХРВ. 95. Словник української мови Грінченка