сватач
СВА́ТАЧ, а, ч., розм.
1. Той, хто сватається.
Перший сватач був син статечної попівської родини. Родичі були раді його сватанню, і дівчина не мала що йому закинути (Кобр., Вибр., 1954, 7);
Серед того гамузу (так звав Майдан усіх, що залицялися до Хими) Андрій Коваль посідав чільне місце. Поштові чиновники, телеграфісти та й приїжджі сватачі… Ніхто не міг так заспівати, як Андрій (Кач., II, 1958, 9).
2. Те саме, що сват¹ 1.
Приготувалися сватачі в дорогу, а з молодим рушило й військо, аби родина нареченої одразу побачила, що царський син (Три золоті сл., 1968, 34).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сватач — сва́тач іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- сватач — -а, ч., розм. 1》 Той, хто сватається. 2》 Те саме, що сват I 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- сватач — СВА́ТАЧ, а, ч., розм. 1. Той, хто сватається. Перший сватач був син статечної попівської родини. Родичі були раді його сватанню, і дівчина не мала що йому закинути (Н. Словник української мови у 20 томах
- сватач — НАРЕЧЕ́НИЙ (чоловік стосовно до жінки, з якою має одружитися), ЖЕНИ́Х, СУ́ДЖЕНИЙ фольк.; МОЛОДИ́Й, МОЛОДИ́К рідше, КНЯЗЬ фольк. (під час весілля); СВА́ТАЧ розм. (той, хто сватається). Весільним столом котився сміх.. Словник синонімів української мови