солонуватий

СОЛОНУВА́ТИЙ, а, е. Трохи, злегка солоний.

В солонуватих ставках Присивашшя темп росту коропа і приріст його м’яса за вегетаційний період на 65— 145 процентів вищий, ніж у сазана (Хлібороб Укр., 11, 1967, 8);

Важкий дух польових васильків, чебчику розлягався в солонуватому повітрі (Н.-Лев., V, 1966, 163);

На губах [у волів] блищала великі нерівні краплини поту. Він такий же теплий і солонуватий, як і в людини (Стельмах, Хліб.., 1959, 436);

Він не міг, як генерал Кульбашний, нагримати, сказати міцне слівце, кинути трохи солонуватий жарт (Рибак, Час.., 1960, 191).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. солонуватий — СОЛОНУВА́ТИЙ, а, е. Трохи, злегка солоний. На губах [у волів] блищала великі нерівні краплини поту. Він такий же теплий і солонуватий, як і в людини (М. Словник української мови у 20 томах
  2. солонуватий — Солонува́тий, -та, -те Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. солонуватий — -а, -е. Трохи, злегка солоний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. солонуватий — солонува́тий прикметник Орфографічний словник української мови