спішно

СПІ́ШНО.

1. Присл. до спі́шний 2.

На вокзалі лемент гудків: спішно перетягаються паровики й вагони на лівий берег Дніпра (Еллан, II, 1958, 42);

Бутаков спішно докреслював географічну, гідрографічну та мореплавну карти Аралу (Тулуб, В степу.., 1964, 403);

Одного разу Синявіна спішно викликано з виробничої дільниці до контори (Ле, Міжгір’я, 1953, 172);

— Дочка моєї сестри зуміє показати себе на всякому місці; тілько що зробили ви діло спішно, да коли б воно не вийшло смішно! (П. Куліш, Вибр., 1969, 160);

Спішно піднявшись на ранній зорі, З косами йшли на жнива косарі (Щог., Поезії, 1958, 427);

Маруся глянула… З пригорбка спішно біжить якийсь чоловік (Хотк., II, 1966, 239);

[Юрист (молодий. Задиханий, спішно протовплюється і займає місце коло поета):] Яка досада! Як я запізнився! Кінчається промова? (Л. Укр., II, 1951, 511);

// діал. Нетерпляче.

Коли попадала [муха] в щілину між рамою й склом, дзижчала нервово і спішно (Хотк., II, 1966, 132);

— Мамо! — Чого тобі? — Я хочу щось сказати,— мовив він спішно (Л. Янов., І, 1959, 418).

2. у знач. присудк. сл., кому, з інфін. і без додатка. Не вистачає терпіння, не терпиться.

Хлопець з чемності станув, хоча по ньому було видно, що моє здержування його майже боліло, так спішно було йому йти (Коб., III, 1956, 43);

— І спішно йому [вітрові], нема що казати: усе наперед виривається (Кобр., Вибр., 1954, 165).