1. Словник української мови в 11 томах

стрибунець

СТРИБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

1. Зменш.-пестл. до стрибу́н 1.

Горобчик, сіренький стрибунець, хитро клює насіннячко (Коп., Як вони.., 1948, 102);

Мурахи на мову цю Так сказали Стрибунцю: — Хто улітку грає, скаче, Топче в забавках траву, Той узимку гірко плаче Під музику снігову! (Год., Заяча математ., 1961, 85).

2. перев. у сполуч. зайчик-стрибунець, коник-стрибунець. Уживається на позначення зайця, коника (перев. як епітет).

На що́ вже Зайчик-стрибунець — І той урве хоч хвостика кінець, А капосній Лисиці Аж весело креснуть його по пиці (Гл., Вибр., 1951, 103);

В той день ковалеві здавалось навіть, же [що] найгучніший голос має невгамовний коник-стрибунець (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 21).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стрибунець — стрибуне́ць 1 іменник чоловічого роду, істота про людину стрибуне́ць 2 іменник чоловічого роду, істота про коника; про зайця тощо арх. Орфографічний словник української мови
  2. стрибунець — див. дитина Словник синонімів Вусика
  3. стрибунець — СТРИБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. Зменш.-пестл. до стрибу́н 1. Горобчик, сіренький стрибунець, хитро клює насіннячко (О. Копиленко); Мурахи на мову цю Так сказали Стрибунцю: – Хто улітку грає, скаче, Топче в забавках траву... Словник української мови у 20 томах
  4. стрибунець — -нця, ч. 1》 Зменш.-пестл. до стрибун 1). 2》 перев. у сполуч. зайчик-стрибунець, коник-стрибунець. Уживається на позначення зайця, коника (перев. як епітет). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. стрибунець — Стрибуне́ць, -нця́, -нце́ві, -нцю́! -нці́, -нці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. стрибунець — Стрибун, -на м. Прыгунъ. Стрибун, стрибунець. н. п. ум. стрибуне́ць. Словник української мови Грінченка