1. Словник української мови в 11 томах

стукотіння

СТУКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. стукоті́ти і звуки, утворювані цією дією.

Тихо-тихо так навкруги; у саду.. хтось майструє лавку — і далеко чутно стукотіння сокири по сирому дереві… (Хотк., І, 1966, 53);

В темряві блимання двох постатей, пригашене сопіння, різкий удар посуду і за ним настирливе, але нерішуче стукотіння у вікно (Епік, Тв., 1958, 544);

— Нас четверо та двоє жандармів притишено сиділи, прислухаючись до приємного стукотіння потяга (Досв., Вибр., 1959, 179).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стукотіння — стукоті́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. стукотіння — СТУКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. стукоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Тихо-тихо так навкруги; у саду .. хтось майструє лавку – і далеко чутно стукотіння сокири по сирому дереві... (Г. Словник української мови у 20 томах
  3. стукотіння — -я, с. Дія за знач. стукотіти і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. стукотіння — Стукоті́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. стукотіння — Стукоті́ння, -ня с. Стукъ, стучаніе. Лохв. у. Віз покотився, і стукотіння далеко розляглося по степу. Левиц. Пов. 236. Словник української мови Грінченка