сценка
СЦЕ́НКА, и, ж.
1. Зменш. до сце́на 1-4.
Міми, батьківщиною яких є стародавня Греція, являли собою сценки, де в пародійній манері актори показували епізоди повсякденного життя простолюдинів (Мист., 3, 1968, 8);
Колись у день старих «зелених свят» ми побачили на вулиці таку сценку. Йшов літній чоловік напідпитку, без шапки (чарка вже зробила своє) і трохи пританцьовував (Донч., VI, 1957, 633);
Поки старий сумує на балконі в затиллі будинку, перед фасадом його, що дивиться на скверик, дитячий майданчик і вулицю, відбуваються жваві і шумні сценки (Вол., Місячне срібло, 1961, 19).
2. Невеликий закінчений драматичний твір.
Характер побутових жартівливих сценок мають інтермедії Довгалевського про сон селянина, украдену кобилу, невдале ярмаркування селянина з його сином (Іст. укр. літ., І, 1954, 104);
Марко Баніт легко й дотепно складав комічні сценки, фейлетони, куплети, майстерно поєднував текст з акробатичними номерами (Ткач, Арена, 1960, 198).
Значення в інших словниках
- сценка — сце́нка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- сценка — [сценка] -нкие, д. і м. -н'ц'і, р. мн. -нок Орфоепічний словник української мови
- сценка — СЦЕ́НКА, и, ж. 1. Зменш. до сце́на 1–4. Міми, батьківщиною яких є стародавня Греція, являли собою сценки, де в пародійній манері актори показували епізоди повсякденного життя простолюдинів (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
- сценка — -и, ж. 1》 Зменш. до сцена 1-4). 2》 Невеликий закінчений драматичний твір. Великий тлумачний словник сучасної мови