труїтися

ТРУЇ́ТИСЯ, трую́ся, тру́їшся, недок.

1. Приймаючи отруту, позбавляти себе життя.

— Ну, а з чого ж ти, дочко, живеш? — Ходжу де підлоги мити, шмаття перу. Не знаю, що далі буде, та думаю так, ще ні труїтися не буду — дітей не посиротю [посирочу], та й на Катеринівську нехай не виглядають (Головко, II, 1957, 371);

// Зазнавати шкідливої дії отрути, отруйної речовини тощо.

Він не палив. У нього труїться організм від тютюну, як пояснив він (Досв., Вибр., 1959, 332);

Довгождана пилюка квітневих доріг! Уперше в цьому році закурилася ти над військами. Не та, що роз’їдала нам очі в 41-му, не та, якою ми труїлись тоді в українських спраглих степах! (Гончар, III, 1959, 298);

// перен. Зазнавати дії, впливу чогось грубого, руйнівного.

Чи, то осінні настрої в природі, чи одноманітність будівнича, — немов труїлися почуття і хворобливим ниттям оповивалось серце (Ле, Міжгір’я, 1953, 216).

2. Пас. до труї́ти.