1. Словник української мови в 11 томах

увінчання

УВІНЧА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. увінча́ти.

2. Те, чим увінчується, закінчується зверху якась споруда, будова тощо.

І тягнуть невтомні лебідки Фігурні увінчання бань (Бажан, І, 1946, 174).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. увінчання — увінча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. увінчання — [ув'інчан':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
  3. увінчання — УВІНЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. увінча́ти. 2. Те, чим увінчується, закінчується зверху якась споруда, будова тощо. І тягнуть невтомні лебідки Фігурні увінчання бань (М. Бажан). Словник української мови у 20 томах
  4. увінчання — -я, с. 1》 Дія за знач. увінчати. 2》 Те, чим увінчується, закінчується зверху якась споруда, будова тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови