уджигнути

УДЖИГНУ́ТИ (ВДЖИГНУ́ТИ), ну́, не́ш, док., розм.

1. перех. Те саме, що ужа́лити.

Гедзь уджигнув.

2. перех. і неперех. Ударити, хльоснути.

Уджигнув батіжком по спині (Сл. Гр.).

3. неперех. Побігти, утекти.

Уджигнув з хати (Сл. Гр.).

4. перех. і неперех. Зробити, сказати, влаштувати щось незвичайне.

Тогді до війська обернувся [Еней], Прокашлявся і раз смаркнувся [висякався], І річ таку їм уджигнув: — Козацтво! рицарі! Трояни! Храбруйте! наша, бач, бере (Котл., І, 1952, 267);

[Бондар:] Та й уджигну ж весілля я на славу! (К.-Карий, І, 1960, 158);

// Потанцювати з запалом.

[Степанида:] Мати казала, що весілля швидко.. От уджигну вже та брязну підківками (Стар., Вибр., 1959, 190).